В історії науки є імена, які відомі навіть тим, хто з наукою аж ніяк не пов’язаний, а є й забуті генії, про яких пам’ятають лише фахівці. Найталановитіший учений Чарльз Гловер Баркла – з другої категорії. Саме цей уродженець Ліверпуля зробив відкриття, яке кардинально змінило уявлення про рентгенівське проміння, але, на жаль, його видатні роботи залишилися в тіні більш везучих колег. А між іншим дослідження Баркла заклали основи сучасної спектроскопії та принесли йому Нобелівську премію. Докладніше – на сайті liverpool1.one.
Ранні роки
Чарльз Баркла народився в червні 1877 року в передмісті Ліверпуля. Його батько Джон Мартін Баркла служив секретарем хімічної компанії, а мати Сара Френсіс Гловер займалася домашнім господарством. Джон Баркла, бувши людиною практичною і суворою, з дитинства прищеплював синові любов до дисципліни, читання та нових знань, а мати, що походила з сім’ї священнослужителя, намагалася виховати в ньому людинолюбство й пробудити інтерес до навколишнього світу.
Сім’я не була заможною, але батьки зробили все можливе, щоб дати синові гідну освіту. Уже в школі він, як і відомий ліверпульський актор Крейґ Чарльз, вирізнявся нестандартним мисленням. Також Баркла виявляв незвичайні здібності до природничих наук і математики, що дозволило в майбутньому легко вступити до Ліверпульського університету.
Дитинство Чарльза проходило в атмосфері промислової революції Вікторіанської Британії, де технічні інновації стрімко змінювали країну та світ. Ліверпуль на той час був дуже прогресивним містом, справжнім центром модернізації, що, звичайно ж, не могло не вплинути на юного Баркла. Він запоєм читав наукові книги, намагався ставити власні експерименти та мріяв про кар’єру дослідника.
Уже в 15 років він зміг вступити до Ліверпульського інституту, а потім і до університету, де його таланти розкрилися повною мірою. Батьки докладали всіх зусиль, щоб фінансово та морально підтримати Чарльза в його навчанні, і їхня підтримка стала основою його майбутніх відкриттів.
Робота після університету та сенсаційне відкриття
З успіхом завершивши навчання в Університеті Ліверпуля, молодий дослідник поїхав до Кембриджу, де продовжив свої наукові досліди під керівництвом нобелівського лауреата, який відкрив електрон – Джозефа Томсона. Тут Чарльз серйозно зайнявся вивченням рентгенівських променів, які лише за три роки до цього були відкриті Вільгельмом Рентгеном.
Баркла швидко зрозумів, що ця область приховує неймовірні можливості, тому в 1902 він вирішив перебратися до Ліверпульського університету, щоб почати свої власні експерименти. Молодий учений намагався розгадати дивовижну природу рентгенівського випромінювання й зрозуміти, як отримати від цього явища максимальну користь.
Своє головне відкриття Чарльз Баркла зробив у 1906 році, коли з’ясував, що рентгенівські промені, проходячи через різні матеріали, дають різні унікальні спектри, які характерні саме для того чи іншого елемента. Тобто такі собі своєрідні «відбитки пальців», але не людини, а речовини. І це була справжня революція – тепер із випромінювання без проблем можна було визначити склад елемента, що досліджувався!
Баркла, працюючи в простій лабораторії та не маючи дорогого обладнання, зміг довести, що рентгенівські промені не є однорідні чи завжди однаковими, як вважали раніше, а залежать від атомної структури речовини, що просвічується. Дещо пізніше, уже в 1913 році, коли Чарльз перейшов до Единбурзького університету, він ще глибше поринув у свої розробки, унаслідок чого заклав основи рентгенівської спектроскопії.
Дивно, але, попри значущість відкриттів, визнання до цієї талановитої людини прийшло не одразу. Нобелівську премію він отримав лише 1917 року, але й ця нагорода не зробила його знаменитістю – його ім’я рідко згадувалося в пресі, а журналісти не вишиковувалися в чергу для того, щоб узяти в нього інтерв’ю. Баркла продовжував працювати в Единбурзькому університеті, вивчаючи природу атомів, світла та рентгенівських променів, і його ім’я практично не миготіло в газетах.
Життя поза лабораторіями
Чарльз Баркла був надзвичайно зосереджений на науці, але знаходив час і для особистого життя. У 1907 році вчений одружився з Мері Ковелл, донькою комерсанта з Ліверпуля, і шлюб цієї пари був міцним, спокійним та щасливим. Дружина всіляко підтримувала чоловіка в його інтелектуальному житті й зуміла створити в домі спокійну та затишну атмосферу, яка сприяла науковим заняттям. Чарльз, попри завантаженість, завжди намагався приділити належну увагу сім’ї, особливо заохочував він допитливість дітей, яких у пари було троє.
Про особисті якості Баркла можна скласти думку виходячи зі спогадів його друзів і колег – вони відгукувалися про нього як про людину доброзичливу, чесну і працьовиту. Чарльз завжди уникав зайвої уваги, віддаючи перевагу не громадським виступам, а суворій атмосфері лабораторії; йому не були властиві академічні інтриги, радше він був завжди готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував. Але не можна не відзначити і його строгість – Баркла від усіх вимагав повної віддачі й точності в дослідженнях. Навіть після здобуття Нобелівської премії він продовжував вести скромний спосіб життя, вважаючи, що основна мета вченого – не слава, а наукові пошуки.
Чарльз Гловер Баркла увійшов у світову історію науки як учений, який розкрив таємницю рентгенівських променів. Сьогодні, проходячи рентген у поліклініці, мабуть, варто згадати про скромного генія, чиї відкриття просунули знання людства вперед, хоча ім’я його чомусь залишилося в тіні.