Минулого разу ми почали розповідати про історію ліверпульської колегіальної школи. Сьогодні на liverpool1.one ми продовжуємо розповідь, де докладно поговоримо про два етапи існування закладу.
Коли заклад був гімназією
Історію навчального закладу можна поділити на два етапи. Перший – коли він був гімназією. Поговорімо для початку про той час.
Роки директора Брауна
Першим директором нової Ліверпульської колегіальної школи, що перебувала під наглядом місцевої влади, був випускник Кембриджу Семюел Едвард Браун, який заступив на посаду в 1908 році. У той час ознакою хорошої школи була кількість учнів, які отримали університетські стипендії.
Колегіальна школа завоювала хорошу репутацію, що дозволило їй поступово збільшити кількість учнів. У 1908 році їх було близько 400, а на початку 1920-х – понад 1000. Деякий час заклад був наче бідний родич Ліверпульського коледжу. Проте з часом тутешні вчителі, серед яких були найкращі випускники Оксбриджа, перетворили його на одну з провідних гімназій країни.
Щороку в Liverpool Collegiate School створювалися драматичні й музичні постановки. Серед них можна виділити оперети Гілберта й Саллівана, які демонструвалися приблизно пів століття. У 1913 році було встановлено новий орган Rushworth and Dreaper.
З того часу також запроваджувались цікаві зміни. Наприклад, у 1914 році розпочалися щорічні шкільні табори, а з 1920-х були введені уроки ігор на майданчиках Західного Дербі.
Роки керівника Ґібсона
У 1929 році помер перший директор, тому потрібен був новий керівник, який би активно сприяв розвитку школи. Честь обійняти посаду випала Арнольду Маккензі Ґібсону. Він почав розширювати шкільну програму й поставив за мету приділяти стільки ж уваги пересічному хлопчикові, скільки успішному кандидату в університет. Директор пропонував альтернативні шляхи, завдяки яким учні могли здобути всебічну освіту. З 1930-х було організовано більше шкільних поїздок, наприклад у літню школу в Дюнкерку. Також проводились регулярні обміни з учнями Франції та Німеччини, а на острові Мен організовувався літній табір.
До речі, саме Ґібсон і його заступник, Віктор Данстан, створили нову пісню з латинськими словами, яка стала гімном колегіальної школи до самого кінця її існування. Уперше пісню виконували на щорічному врученні нагород у 1931 році. Арнольд створив музику, а Віктор написав слова.
Згодом міжнародна обстановка ставала дедалі напруженішою. Колегіальна школа стала готувати евакуацію дітей до Північного Уельсу. Оскільки нічого не відбувалось, більшість хлопців повернулась до Ліверпуля. І дарма, бо якраз після цього розпочались повітряні нальоти. Колегіат ледь уникнув знищення в Бліці – бомба вибухнула поруч. Тим часом Ґібсон був збентежений, страждав від стресу, відійшов від виконання своєї справи, до якої вже фактично й не повернувся. У 1947 році новим директором став пацифіст і квакер за переконаннями Кеннет А. Крофтс.
Подальші події
У 1950 році в гімназії розпочали ремонтні роботи. Переробляли електропроводку, встановлювали гарячу воду, створювали нові душові кабінки. У той час використовували систему тілесних покарань – наприклад, порушників дисципліни могли бити кедами по сідниці. У 1959 році вперше роздрукували й поширили Шкільні правила.
1967 р. Крофтс вийшов на пенсію, замість нього директором став Сиріл Р. Вудворд. Запровадили уроки гри на гітарі. Переглянули структуру класів.
У 1970-х у закладі поменшало учнів і викладачів. Попри це, стало більше випадків порушень дисципліни, у тому числі застосування насильства і крадіжки. Учні могли висловлювати свою думку при прийнятті рішень. З 1972 року були офіційно заборонені всі форми тілесних покарань.
Роки загальноосвітньої школи
У вересні 1972 р. гімназію зобов’язали реорганізуватись до загальноосвітньої школи для хлопчиків. У 1973 році наказ було виконано. Навчатися тут могли приблизно 900 хлопців. Але єдине, що змінилось, крім назви, – це колір будівлі, яка за десятиріччя почорніла. Коли ж її відмили, то всі побачили вихідний колір пісковика.
Директором школи після відходу Вудворда, який не змирився зі змінами, став Елліс Кларк, учитель французької мови та любитель регбі. У той час у закладі процвітав спорт, також Кларк створив у 1978 році Асоціацію батьків та вчителів, яка мала допомогти хлопцям з гіршою академічною успішністю.
Результати учнів, однак, тільки погіршувалися на всіх рівнях. Мали місце зломи та вандалізм. Щорічне вручення призів було затьмарено нападами на хлопців з боку банд. Приміщення потребувало ремонту, але також ходили чутки про закриття закладу. Воно вже й так мало статися, але пожежа 8 березня 1985 року прискорила кінець. Учнів було евакуйовано, постраждалих не було, однак всі три поверхи над їдальнею згоріли.
У 1987 році сталось остаточне закриття коледжу. Потім будівля зазнала ще 2 пожеж і була зіпсована вандалами.
Що тут тепер
У 1998 році фахівці з відновлення Urban Splash та архітектори ShedKM представили план відбудови вартістю 9 мільйонів фунтів стерлінгів, схвалений міською радою та English Heritage. У результаті школу перетворили на дизайнерські квартири. Хоча більша частина інтер’єру не підлягала ремонту, вестибюль було відновлено, у тому числі викладений мозаїкою значок коледжу.
12 жовтня 2000 року у будівлі знову запанувало життя – там було 96 квартир з однією, двома або трьома спальнями. Проєкт завершили в травні 2001 року. У 2002-му йому дісталася житлова нагорода RIBA.