Існує погляд, що вулиці потрібно називати не іменами політиків, а іменами видатних людей таких професій, як учитель. І дійсно, серед них є набагато достойніші кандидати. Станом на 2020-ті роки назви вулиць Ліверпуля містять частіше прізвища работорговців, а не вчителів. І дарма, бо такі люди, як Моріс Тікл, про якого далі йтиметься на сайті liverpool1.one, своє місце там заслужив не менше.
Заслуги Моріса Тікла: “Учитель року” (1989)
Моріс Тікл, який у 1989 році отримав звання “Вчитель року”, став легендарною фігурою для Ліверпуля й справжнім натхненням для багатьох молодих людей. Отримавши понад 7 мільйонів голосів, він здобув це визнання завдяки своїй відданості справі та зусиллям допомогти підліткам вирватися з соціальних стереотипів, щоб побудувати успішне майбутнє. У 1980-х роках Моріс працював з учнями в Ліверпулі, виявляючи непересічний підхід до навчання та підтримки молоді.
Моріс Тікл назвав перемогу в конкурсі “Вчитель року” “неймовірним компліментом”. Завдяки їй він виграв омріяну подорож до Сінгапура та Балі. Цей успіх ще довго тепло згадували колишні учні й мешканці міста.
Моріс Тікл залишився важливою постаттю, яка сприяла не лише освіті, але й розвитку громади. Його внесок у культурне й соціальне життя Ліверпуля досі відгукується в серцях тих, хто мав честь працювати з ним або бути його учнем.
Скорочено Тікла називали Мо. Він народився 24 грудня 1934 року, а відійшов у вічність 21 січня 2019-го, у притулку для бідних Woodheath. Його дружина Енн, діти Стів і Ніл, а також онуки та інші родичі втратили людину, яка всім своїм життям старалася створити незабутні моменти для тих, хто її оточував
Натхнення для інших
Життя і діяльність Тікла надихнули на створення театральної постановки “Вчитель року”, прем’єра якої відбулася в серпні 2023 року в Space Theatre з аншлагом і чудовими відгуками від глядачів. Вистава, яка ґрунтується на реальних подіях, розповідає історію вчителя і його учнів у Ліверпулі, показуючи, як викладацька праця одного науковця змінила життя молодих людей.
Творці вистави поставили мету повернути її до Ліверпуля, дому Тікла, щоб надати можливість місцевій молоді долучитися до театрального мистецтва й забезпечити справедливу оплату акторам та творчій команді. П’єса, що ставить у центр уваги голоси жителів Ліверпуля та історію вчителя, також демонструє політичний та соціальний вплив епохи.
Бажання стати вчителем і перехід до школи St Edmund of Canterbury
Моріс Тікл виріс у Ліверпулі, у районі Довекот, де з ранніх років відчував прагнення до викладання. Його жага до навчання й допомоги іншим привела до кар’єри, яка тривала майже 40 років. У 22 роки Моріс почав викладати математику в школі All Hallows у Спіку. Саме там він зробив свої перші кроки в професії, яку любив і в якій почував себе на своєму місці.
Після майже десятиліття роботи в All Hallows, у 1981 році Моріс прийняв рішення перейти до школи St Dominic’s, пізніше перейменованої на St Edmund of Canterbury, що розташовувалася в Кантріл Фарм (тепер Стокбридж Вілледж). Тут він залишився ще на 20 років, викладаючи сотням дітей, які пам’ятають його як справжнього наставника та лідера. Цей період життя Тікла позначився не лише плідною роботою, але й тим, що він став для учнів тим учителем, який розуміє їхні проблеми й допомагає їм рости як особистостям.
Підхід до викладання
Моріс Тікл, хоча й був досить суворим, завжди прагнув зробити математику зрозумілою й цікавою для кожного учня. Його підхід базувався на двох принципах: зацікавити дітей і зробити навчання приємним процесом. Спочатку наш герой використовував традиційні методи й засоби, зокрема чорну дошку та крейду. Але пізніше він поступово адаптувався до нових технологій, переходячи на білі дошки та різноколірні маркери. Видатний учитель із Ліверпуля вірив, що кожен учень здатний досягти успіху, якщо йому дати правильний поштовх, і завжди намагався створити на уроці атмосферу, де діти відчували себе впевнено й були зацікавлені у вивченні математики.
За свою багаторічну кар’єру Моріс мав можливість спостерігати, як діти, яких він навчав, виростали, ставали батьками й відправляли своїх дітей до нього на уроки. Це стало можливим завдяки тому, що він провів два десятиліття в одній школі. Моріс згадував, що це було неминуче: його перші учні, закінчивши школу, швидко створювали сім’ї, і через кілька років їхні діти також сиділи в його класі. Для нього це був особливий момент, оскільки він бачив плоди своєї праці, яка продовжувалася через покоління.
Заснування шостого класу
Одним із найважливіших моментів кар’єри Моріса стало створення шостого класу (аналог старшої школи) у St Edmund of Canterbury. Ідея виникла після того, як один з учнів зізнався, що покинув коледж, бо викладачі не вірили в його здатність опанувати програму A-рівня. Моріс вирішив створити власний клас для таких учнів, щоб дати їм шанс на подальше навчання. Завдяки його зусиллям і підтримці інших учителів протягом чотирьох років випускники цього шостого класу вступали до університетів. Крім того, клас відкрив двері для дорослих, які хотіли повернутися до навчання й здобути GCSE та A-рівні.
Спогади
Після виходу на пенсію в 60 років Моріс продовжував згадувати свою роботу з теплом і гордістю. Учитель неодноразово наголошував, що йому надзвичайно пощастило працювати з чудовими дітьми й викладати предмет, який так любив. Для нього головним було бачити, як учні, які спочатку сумнівалися у своїх здібностях, починали вірити в себе й досягали успіхів. Завдяки Морісу багато учнів стали впевненішими в собі й змогли досягти більшого, ніж очікували. Його вплив на покоління дітей та студентів продовжував відчуватися й через багато років після виходу на пенсію.
Лорен Пейдж, колишня учениця Моріса Тікла, згадує, як усе місто об’єдналося, щоб підтримати свого вчителя в конкурсі “Вчитель року”. Вона підкреслює, що цей конкурс був не просто змаганням – він об’єднав громаду, створивши потужне відчуття єдності та взаємопідтримки. Не лише учні, а й місцеві жителі – від працівників крамниць до персоналу закладів швидкого харчування – активно брали участь у голосуванні за Моріса. Це стало прикладом того, як люди різного віку й соціального статусу, живучи в складних економічних умовах, змогли об’єднатися заради спільної мети.
Пейдж підкреслює, що цей момент уособлював дух спільноти, який протистояв політичним і соціальним викликам того часу. На тлі економічної кризи 1980-х років і політичних висловлювань на кшталт відомої фрази Маргарет Тетчер “немає такого поняття, як суспільство”, саме конкурс і підтримка Моріса стали прикладом того, що в Ліверпулі існує справжнє почуття спільноти. Люди не лише підтримували свого улюбленого вчителя – вони об’єдналися, щоб показати, що разом можуть змінювати ситуацію і боротися проти труднощів.
Цей досвід також мав глибокий вплив на Лорен Пейдж, про що жінка розповіла виданню LiverpoolEcho. Він став натхненням для написання її першої п’єси “Учитель року”, де Лорен через історію Моріса Тікла та його учнів показала не тільки гумор і тепло ліверпульської спільноти, але й політичні та соціальні труднощі епохи.
На завершення
Завдяки зусиллям таких людей, як Моріс Тікл, та підтримці всієї громади, місто змогло продемонструвати, що взаємодопомога й солідарність здатні подолати будь-які проблеми. Його спадок продовжує жити в серцях учнів і мешканців Ліверпуля, а також через культурні проєкти, які надихають нові покоління.