У 19-му столітті Ліверпуль був одним із найперспективніших портів у світі, приваблюючи відвідувачів із різних куточків світу. Закономірно, що тут процвітав бізнес, пов’язаний із туристами, будь-яка справа, яка мала попит серед них, була приречена на успіх. Один із яскравих прикладів – пивоваріння. У 20 і 21 сторіччях виробництво і реалізація пива теж були популярними, хоча й зіткнулися з деякими проблемами. Далі про це – на liverpool1.one.
Історія Cains Brewery
Перша історія пов’язана з ім’ям Роберта Кейна, який став засновником пивоварні, названої на його честь, а також побудував історичну будівлю, яка існує дотепер. Він пройшов непростий шлях від 24-річного хлопця, який сам варив ель у пабі, до впливового бізнесмена з мережею з 200 барів. Заснувавши Cains у 1858 році, він протягом 30 років розширював своє виробництво й став заможним підприємцем.
Померши 1907 року у 81-річному віці, Роберт Кейн залишив спадок, а компанія об’єдналася з Walkers of Warrington у 1921 році. Однак новий бізнес під назвою Walker Cains існував лише два роки, після цього завод і право на варіння елю Cains було продано Higsons. Бренд Cains продовжив жити й асоціювався з Ліверпулем ще кілька десятиліть.
Ближче до наших днів директор FCH Адам Голл зазначив, що в планах компанії є відновлення історичної пивоварні до колишньої слави. Ця фраза натякає, що попри існування бізнесу всі ці роки він не мав шаленого успіху, але після докладених зусиль має стати новою туристичною атракцією на північному заході Англії.
У 1985 році авторитетна манчестерська пивоварня Boddington’s Brewery придбала компанію, а через п’ять років вирішила зосередитися на керуванні пабом і перенести всі свої пивоварні на Whitbread.
Незабаром бізнес було продано данській пивоварній компанії, яка придбала та знову відкрила виробництво пива. Пізніше компанія прийняла стратегічне рішення вийти з Великої Британії, і пивоварню було продано її нинішнім власникам, підприємцям британського походження Аджмаїлу та Сударґарі Дусанджам, які врятували пивоварню у 2002 році.
Брати Дусанджи дізнались про тяжке становище Cains із The Times і переконалися, що спадщина бренду все ще має величезну цінність. Вони вирішили розвинути бізнес, виробляючи якісний “крафтовий” продукт, як це було історично. Дусанджи виросли на південному сході і є першими британськими азійцями, які володіють британською пивоварнею. Як члени незалежної родини пивоварів Британії, вони повели пивоварню в нову захопливу главу її історії.
Як ліверпульські пивоварні борються за виживання в наш час
“Таке враження, що нас залишили напризволяще”, – приблизно в такому дусі висловлювались деякі бізнесмени, власники ліверпульських пивоварень після початку пандемії COVID-19. Це були дійсно важкі часи. Але чому такий прибутковий бізнес зазнав збитків? Чи все було так страшно, як це описують підприємці?
Скаржились вони здебільшого на обмеження, запроваджені урядом через пандемію. Звісно, це був вимушений крок, але виробники й продавці пива хотіли б якусь компенсацію за свої зусилля в непростий час. Ось приклади того, що відбувалось у той буремний період, також ми згадаємо про історію ще деяких виробництв.
Top Rope Brewing
Виробництво під назвою Top Rope Brewing було створене у 2016 році після зустрічі в клубі домашнього пивоваріння двох поціновувачів цієї справи, Ніла Ротвелла й Бена Джексона. Вони разом почали займатися домашнім пивоварінням на аматорському рівні, а після перемог у кількох конкурсах вирішили підійти до справи серйозніше.
Після трьох місяців будівництва крихітної пивоварні в садовому сараї батьків Бена вони перенесли виробництво в Сендікрофт в Уельсі, а потім повернулися до Ліверпуля на повністю обладнану ділянку в Чайлдволлі.
Ніл описує бізнес як мікропивоварню, що зосереджується на веганському пиві. Успіх справи базується здебільшого на бажанні співзасновників конкурувати з такими брендами, як Cold Stone Cream Austin.
І от настала пандемія, коли закрилися паби й ресторани. У пивоварні, про яку тут ідеться, продукція здебільшого була в кегах і бочках. Відповідно, зменшення збуту призводило до того, що значна частина продукту просто пропадала. Власники кажуть:
“Нам довелося швидко адаптувати спосіб доставлення нашої продукції на ринок, тому ми вирішили перемістити переважну більшість нашого пива в банки, зробивши його доступним для наших клієнтів, щоб вони могли насолоджуватися ним дома”.
Щодо дій уряду Ніл каже, що допомога держави більше стосувалася закладів на кшталт пабів і ресторанів, а не підприємств, які продавали їм продукцію. Однак засновники пивоварні змогли отримати урядову позику, що дозволила провести необхідну реструктуризацію діяльності. Частина продукції відтоді реалізовувалась через їхній інтернет-магазин.
Пивоварня Love Lane
Стівен Кроулі почав варити пиво в 1988 році. І відтоді завжди мріяв створити власний бренд цього алкогольного напою. Згодом він зміг заснувати в Ліверпулі пивоварню Love Lane Brewery, а потім почав керувати їхнім баром і пивоварнею на Бріджвотер-стріт у Балтійському трикутнику.
Пивоварня Love Lane дуже розкрутилася й стала продавати пиво більше ніж 200 барам, пабам, ресторанам і готелям. Вона також проводить власний пивний тур.
Коли почалися “коронавірусні” обмеження, бізнес також перейшов у глобальну мережу. Шанувальників якісного пива довелось переконувати в тому, що випити вдома варто саме цей продукт.
Але обмеження все одно принесли збитки. Непередбачуваність вірусу призвела до несподіваних обмежувальних заходів. Зрештою Стів втратив рахунок кількості планів, які були через це зірвані. Він пояснив, що мав досить багато пива в цистернах, яке вирішили не розливати в кеги на початку першого локдауну в березні 2020 року.
Усе ж підприємець і його команда передбачили закриття пабів. Пиво розфасували в пляшки та банки. Однак виникли фінансові труднощі, що ускладнило процес розливу й консервування пива. Постраждали як виробництво, так і бар у Балтійському трикутнику. Обмеження означали менший дохід і водночас вищі витрати, а це неабияк “підрізало крила” підприємцям.
Усе ж доречним “рятівним колом” виявилось створення нових торгових точок, а також онлайн-продажі. Злети й падіння, характерні для Ліверпуля як міста, відбуваються й з місцевим пивоварним бізнесом.
Пивоварна компанія “Карнавал”
Дом Хоуп-Сміт заснував Carnival Brewing разом із діловим партнером Ейдом Берком у 2018 році після випадкової зустрічі на благодійному карнавалі в Мосслі Хілл. Вони разом почали варити пиво в гаражі Ейда, перш ніж у грудні 2019 року відкрити пивоварню й бар у центрі Ліверпуля, у промисловій зоні King Edward Rise. Там також є дегустаційний зал.
Лише три місяці пройшло після відкриття, як оголосили перший національний карантин. Проте Дому і його партнерам вдалося пристосуватися. Вони відкрили інтернет-магазин, через який продавали слоїкове пиво на замовлення з доставленням по країні. Реалізувати зроблене пиво таким чином вийшло, але робити новий продукт не стали аж до липня. Усе ж багаторівневі обмеження, введені в Мерсісайді (як і в усій Великобританії), ускладнили торгівлю. Уряд обіцяв подбати про такий бізнес, але по факту, вважає Дом, цього не сталося.
Ці історії показують, що попри прибутковість такого бізнесу, як пивоваріння, потрібно завжди бути готовим пристосуватися до нових обставин. Якщо ви вмієте це робити, перспективи на успіх у вас є.