Суперечка ліверпульських докерів з їхніми роботодавцями Mersey Docks and Harbor Company (MDHC) і Torside Ltd залишила свій слід в історії. Цей конфлікт тривав двадцять вісім місяців між 1995 і 1998 роками в Ліверпулі. Сьогодні ми докладніше поговоримо про цей страйк. Більше читайте на сторінках сайту liverpool1.one.
Передісторія
У 1947 році у Ліверпулі була створена Національна схема праці докерів, яка відповідала за визначення прав працівників, оплату та навчання в рамках національного реєстру докерів. Згодом створили Національну раду з питань праці доків, до складу якої в рівних кількостях входили представники профспілок і роботодавців. У 1989 році було скасовано схему, яка захищала умови працевлаштування, заробітну плату та виплати. Таке рішення викликало опір профспілок. Вони навіть скликали страйк, проте зазнали поразки. Після скасування схеми Компанія Mersey Docks зайняла агресивну позицію щодо своїх відносин із робітниками. У 80-х роках минулого століття були створені правила, які вимагали, щоб докери були доступні для роботи в будь-який час, включаючи вихідні дні. Рівень життя та доходи докерів знижувалися і відповідно вони були незадоволені таким станом речей.
Між 1989–1992 роками близько 80% докерів залишили галузь, а кількість працівників у 1989–1995 роках скоротилася більш ніж на половину.
Крім того, окремі докери зазнавали переслідувань і залякувань з різних причин, до 1995 року 170 зіткнулися з дисциплінарними провадженнями. Стандарти охорони здоров’я та безпеки були порушені, зростала кількість нещасних випадків.
Страйк: з чого все почалося
25 вересня 1995 року відбулася суперечка між працівниками та субпідрядником Torside Limited. Конфлікт стався через оплату понаднормової роботи. П’ять працівників звільнили. Саме цих п’ять звільнених докерів утворили лінію пікету, яку колеги-докери Torside відмовилися перетинати. У результаті, компанія звільнила ще 80 співробітників.
Згодом працівники, які безпосередньо найняті Mersey Docks, теж відмовилися перетинати лінію пікетування на підтримку своїх колег-докерів. Відповідно 300 докерів із 380 було звільнено за порушення умов контракту.
Докери були оточені поліцією та приватними охоронцями. Також робітників підтримали відомі особистості: музиканти, футболісти, співаки.
Суперечку намагалися врегулювати представники місцевого парламенту, проте страйк продовжувався. Компанія Mersey Docks надіслала пропозицію про виплату 10 000 фунтів стерлінгів за докера, проте ця пропозиція була відхилена.
Підтримка профспілок і не тільки
Як вже було зазначено вище — докерів підтримували знаменитості. Також лідер Профспілки працівників транспорту та загального профілю Білл Морріс підтримав страйкарів. Він проголосував за створення фонду для допомоги у важких умовах, і підтримав обіцянки іноземних профспілок бойкотувати судна, які користуються терміналами Мерсісайду.
Потрібно відзначити, що під час страйку ліверпульські докери вели громадську кампанію за своє відновлення на робочих місцях. Вони об’єднувалися з докерами по всьому світу та групами підтримки. Так, у грудні 1995 року звільнені докери утворили лінію пікету в Нью-Йорку.
Ліверпульським докерам продовжували надходити пропозиції. Представник Mersey Docks запропонував відновити 40 робочих місць із компенсацією в розмірі 25 000 фунтів стерлінгів для решти звільнених робітників.
У вересні 1996 році була розроблена та надрукована футболка, аби привернути увагу до страйку. На футболці був напис: “300 ліверпульських докерів звільнено з вересня 1995 року”. Футболку носили навіть деякі знаменитості. До прикладу, Роббі Фаулер. Футболки продавали за 5 фунтів стерлінгів, а кошти йшли на підтримку родин докерів.
Вирішення конфлікту
У 1997 році перемогу здобув лейбористський уряд Тоні Блера й у громадськості були великі надії на вирішення конфлікту в Ліверпулі. Проте, на жаль, цього не сталося. Новий уряд не підтримав докерів.
Цього ж року поліція Мерсісайду посилила свою присутність, а 13 докерів було заарештовано.
У жовтні 1997 року компанія Mersey Docks провела таємне голосування поштою та запропонувала компенсацію у розмірі 28 000 фунтів стерлінгів. Із 310 лише 97 докерів погодилися прийняти пропозицію. У результаті, пропозицію компанії прийняло 60 докерів, а 258 продовжували страйкувати. Суперечка тривала надто довго. Mersey Docks відмовилися від переговорів та зазначили, що їхня пропозиція у розмірі 28000 фунтів стерлінгів залишається остаточною. 26 січня 1998 року докери прийняли мирову угоду та погодилися на виплату без поновлення на робочому місці.
Після вирішення конфлікту кілька докерів придбали у центрі Ліверпуля бар під назвою «Касабланка». Його перейменували на «Каса» та відкрили у 2000 році.
У 2012 році генеральний секретар Unite the Union Лен МакКласкі запросив звільнених докерів повернутися в доки. Мета цієї пропозиції — повернути профспілки в доки, аби звільнені докери поділилися своїм досвідом і знаннями із колегами в Ліверпулі.
Потрібно відзначити, що страйк тривав два з половиною роки й це була найдовша суперечка в історії британських трудових відносин.
Страйк докерів не досяг своїх цілей, проте він став прикладом профспілкового руху та соціального руху в країні.